Якби Вам довелось вибирати між погано обладнаною лікарнею, де надаються неякісні медичні послуги, але яка знаходиться близько від Вас, та лікарнею, до якої потрібно проїхати 40 хвилин, але в котрій Вам нададуть найякіснішу медичну допомогу, що б Ви вибрал

02.10.2009

Олена Заглада и Михайло Любчак, експерти проекту ЄС "Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні"

Таке питання стосується більшою мірою жителів невеличких міст і сіл, районних центрів. Адже згадайте, у випадку коли Вам дійсно потрібна висококваліфікована допомога, куди Ви звертаєтесь? Або ж коли хворіють Ваші батьки чи дитина, чи не будете Ви всіляко намагатися отримати консультацію та пройти лікування у краще розвинутій міській або й обласній лікарні? Статистика на сьогодні, нажаль, свідчить саме про те, що люди часто самі або через знайомих звертаються до обласних, або краще обладнаних районних лікувальних закладів, при цьому нерідко змушені їхати по декілька сотень кілометрів та самостійно шукати фахівців щоб отримати якісні медичні послуги.

Чому, власне, проблема вибору постає саме так? Невже неможливо однаково добре розвинути місцеві та регіональні лікувальні заклади? Для відповіді на це запитання слід згадати систему Семашко і її основні організаційні напрямки. Не дивлячись на те, що зараз на адресу радянської системи охорони здоров’я можна почути лише різку критику, в свій час система Семашко була дійсно передовою. Саме завдяки централізованому принципу управління державна медицина змогла впоратися з масовими епідеміями, які охопили країну. Досвід радянської моделі охорони здоров’я вивчався багатьма країнами і Всесвітня Організація Охорони Здоров’я рекомендувала використовувати окремі елементи системи Семашко в ряді країн. Однак, постійний екстенсивний характер розвитку медицини, який полягав в збільшенні кількості лікарів, медсестер, лікувальних установ і лікарняних ліжок, що мало важливе значення у критичні часи, згодом втратив свою актуальність і в результаті привів до нераціональної витрати коштів, що в підсумку стало основною причиною фінансового та ідеологічного банкрутства радянської системи охорони здоров'я. На сьогоднішній день, роздутий госпітальний сектор, що дістався Україні в спадщину від системи Семашко, продовжує нераціонально споживати державне фінансування. Лікувальні установи на різних рівнях охорони здоров'я потерпають від недостачі необхідного медичного устаткування та медикаментів, а лікарі лікувальних установ, які обслуговують малу чисельність населення, не отримують необхідну кількість пацієнтів для підтримки кваліфікації на належному рівні; і, в остаточному підсумку, система охорони здоров'я характеризується значними витратами при низькій якості надання медичної допомоги.

Які шляхи існують для поліпшення даної ситуації? Відповідно до міжнародних рекомендацій, лікарні, що надають кваліфіковану медичну допомогу (у міжнародних класифікаціях лікувальні заклади другого рівня) повинні плануватися для обслуговування населення чисельністю мінімум від 50 000 до 500 000 чоловік (Bodenheimer TS, Grumbach K). Отже, відповідь на це питання, у першу чергу, криється в перегляді існуючих принципів організації госпітального сектора та у використанні накопиченого міжнародного досвіду. Наприклад, згідно даними Організації Країн Економічного Співробітництва та Розвитку (OECD, 2006), середня кількість ліжок на 1000 населення становить 4.1, у той час як на Україні цей показник як мінімум вдвічі більше.

Разом з тим, через нестачу обладнання, медикаментів, деякі лікарні поступово перетворюються у місця перебування пацієнтів замість закладів, де надається ефективна медична допомога. Разом з тим, лікарі, не маючи достатніх ресурсів, не спроможні підтримувати свою кваліфікацію та вдосконалювати практичні навички проведення хірургічних втручань та кваліфікованої клінічної роботи. Тож, все менше вагітних хочуть народжувати у пологових відділеннях, до в рік приймається до 300 пологів (менше одного випадку в день), а така ситуація відслідковується, наприклад, як мінімум, у 18 з 35 лікарень у Харківській області, 14 з 24 лікарень Житомирської області та 15 лікарень з 29 Полтавської області. Загальна тенденція свідчить про те, що від 15 до 35% випадків госпіталізацій населення районів проводиться у закладах обласного рівня, в більшості випадків через недостатність потужностей надавати медичну допомогу достатньої якості у центральних і номерних районних лікарнях.

Тож як все-таки поліпшити якість надання медичної допомоги на госпітальному етапі і як раціоналізувати витрати на охорону здоров'я? Вихід в даній ситуації полягає в реорганізації існуючої мережі лікувальних установ шляхом створення міжтериторіальних госпітальних об'єднань, які будуть охоплювати кілька суміжних районів і здатних забезпечити необхідну кількість населення медичною допомогою. При цьому кожне з об'єднань буде мати одну сучасну потужну розвинену лікарню, підтримувану, за необхідністю, більш дрібнішими лікарнями-супутниками, або перепрофільованими лікувальними установами. Це дозволить адекватно перерозподілити та направити наявне фінансування, сформувати постійний потік пацієнтів, забезпечивши тим самим адекватне навантаження на медичний персонал і, у підсумку, значно поліпшити якість надання медичної допомоги.

Так чому б ви надали перевагу?

назад